Destiny

Життя віруючого цінне. Життя пророка ще більш цінне. Напад на неозброєного віруючого через його віру – це переслідування. Вбивство пророка за те, що він говорить правду, – це злочин, який неодноразово засуджується у Святому Письмі.

Тоді віруючий бере меч.

Бог Отець не може бути здивований. Ніщо у творінні не може відкрити Йому щось, чого Він ще не знав. Жодне людське рішення, жоден акт вірності, жодна зрада і жодна перемога не можуть збільшити Його знання. Світ — це не експеримент, проведений на благо необізнаного Бога.

Логос стоїть у зовсім іншому відношенні до того, що відбувається у творінні.

Його радість не походить від того, що він чогось навчається. Вона походить від того, що він знайшов щось, що хотів знайти.

Одна з найстійкіших релігійних ідей полягає в тому, що Рай – це нагорода за гарне життя. Це твердження звучить настільки природно, що майже ніхто не запитує, що воно має на увазі. Однак, якщо Рай – це справді нагорода, то доброта стає угодою. Людина поводиться належним чином зараз, тому що щось надзвичайно бажане буде дано пізніше. Масштаб обіцяної виплати настільки величезний, що навіть мова жертви починає втрачати свій сенс. Яку жертву можна назвати дорогою, якщо людина, яка її приносить, знає, що вічність досконалого життя чекає на неї як компенсацію?

У мейнстрімному християнстві Сатану зазвичай зображують, перш за все, як ворога Бога: космічного бунтівника, чия ненависть до людства є лише продовженням глибшої війни проти Творця. Однак ця знайома картина набагато чіткіша в пізнішій християнській уяві, ніж у самому Святому Письмі. Коли біблійні тексти читаються безпосередньо, Сатана, безумовно, не слухається Бога, оскаржує божественні судження та діє всупереч Божим цілям. Але справжніми об'єктами його ворожості незмінно є люди.

Ця відмінність важлива:

Одна з найвизначніших рис вчення Ісуса полягає в тому, що воно неодноразово перевертає звичайні людські міркування. Його вислови не просто дивують; вони, здається, суперечать самій логіці, за якою люди природно живуть. Хто хоче спасти своє життя, той погубить його. Хто упокориться, той буде піднесений. Останній буде першим. Пшеничне зерно має впасти в землю і померти, перш ніж зможе принести плід. Це не окремі афоризми, розкидані по Євангеліях. Разом вони розкривають єдиний основний принцип — закон, який керує Царством Божим. Це Закон Божественного Парадоксу.

Кожен практичний підхід повинен починатися з фундаменту. Якщо фундамент неправильний, все, що на ньому побудовано, зрештою завалиться. Усе моє розуміння демонів ґрунтується на одному принципі, який спочатку може здатися дивним, можливо, навіть образливим:

Проблема демонічного страждання належить, перш за все, екзорцисту.