Кожна теологія повинна відповісти на фундаментальне питання: коли у Святому Письмі сказано: «Бог сказав», чий голос ми насправді чуємо? Чи це Отець говорить безпосередньо? Чи це Син? Чи саме одкровення використовує літературну форму, через яку передається божественна істина?
Це питання більше, ніж просто питання мови. Воно визначає, як ми розуміємо всю драму одкровення. Якщо ми припустимо, що кожне божественне твердження є прямим відображенням власної манери мовлення Отця, багато уривків стає важко узгодити з Богом, якого відкриває Ісус. Однак, якщо саме одкровення має педагогічну структуру, ці очевидні суперечності починають зводитися до цілісного цілого.
Ця пропозиція ґрунтується на розмежуванні трьох елементів, які беруть участь в одкровенні.
Перший – це Отець, єдиний істинний Бог, Творець усього існуючого. Отець є джерелом усього буття, усього життя та всієї любові. Ніщо не може збільшити Його досконалість, і ніщо не може її зменшити. Він не шукає поклоніння, бо Йому чогось бракує, ані Його любов не коливається відповідно до людської слухняності. Як батько в притчі про блудного сина, Він залишається невичерпним джерелом життя та любові до всього Свого творіння.
Другий – це Логос, Син Божий. Отримавши від Отця владу над творінням, Логос стає тим, хто відкриває, виховує та управитель історії. Його місія полягає не просто в тому, щоб розкривати Отця, а в тому, щоб вести людство до Нього. Кожен завіт, кожен пророк, кожна заповідь, кожне попередження та кожна обіцянка служать цій освітній місії.
Третій елемент – це не інша божественна істота, а інший спосіб одкровення. Це педагогічна роль, через яку зазвичай промовляє одкровення. Цю роль можна описати як педагогічного Бога одкровення – не іншого Бога поруч з Отцем чи Логосом, а драматичну роль, через яку Логос звертається до людства.
Цю роль ніколи не слід плутати з тим, хто її створює. Кожна драма розрізняє автора, актора та персонажа. Одкровення нічим не відрізняється. Отець залишається кінцевою реальністю, на яку вказує одкровення. Логос – це автор і вихователь, який веде драму. Педагогічний Бог одкровення — це роль, через яку ця драма розгортається перед людством.
Цю відмінність не слід розуміти як обман. Вона нагадує освітні історії, через які люблячі батьки ведуть своїх дітей.
Батько може сказати маленькій дитині: «Санта Клаус винагороджує дітей, які добре поводяться». Батько не намагається маніпулювати дитиною з егоїстичних цілей, а також не вдає, що любов залежить від ідеальної поведінки. Найглибше бажання батька — просто любити дитину. Однак батько також розуміє, що діти дозрівають через відповідальність, дисципліну та моральне формування. Тому фігура Санти стає освітньою роллю в історії, яка навчає істинам, відповідним етапу розвитку дитини.
Коли настає Різдво, подарунки зрештою даруються завдяки любові батьків, а не тому, що дитина досягла досконалості. Освітня історія та безумовна любов батьків, отже, не є протилежностями. Вони належать до різних рівнів однієї й тієї ж реальності.
Одкровення можна розуміти подібним чином.
Логос понад усе бажає, щоб людство пізнало, шанувало та любило Отця. Щоб досягти цього, Він використовує педагогічну роль, через яку зазвичай промовляє одкровення. Ця роль наказує, застерігає, судить, ставить запитання, обіцяє, винагороджує та дисциплінує. Вона пробуджує благоговіння, відповідальність та моральну серйозність. Вона вчить людство, як зростати до Отця.
Тому педагогічну роль не слід плутати з особистим характером Отця. Її також не слід просто ототожнювати з особистим підходом втіленого Логоса. Це освітній голос, через який Логос здійснює формування людства.
Втілення знаменує собою вирішальний поворотний момент у цій драмі.
Вперше Сам Автор виходить на Свою власну сцену — не як Отець, а як Логос, який керував усією драмою одкровення з самого початку. Людство тепер стикається не лише з педагогічною роллю, але й з Тим, хто промовляв через неї весь цей час.
Це пояснює одну з найвизначніших рис Євангелій.
Ісус, безумовно, продовжує роботу одкровення. Він попереджає, докоряє та говорить про суд, коли це необхідно. Однак Його особиста манера постійно розкриває щось глибше. Він служить, а не панує. Він прощає, а не мстить. Він омиває ноги Своїм учням. Він молиться за Своїх катів. Він вітає грішників, перш ніж вони виправляться. Його життя являє любов, яка є безумовною, самовідданою та повністю вільною від турботи про власний статус.
Хоча Ісус іноді говорить через педагогічну роль, наприклад, у пророчих попередженнях або притчах про суд, Його власна особа дедалі більше дозволяє людству побачити Того, хто стоїть за цією роллю. Освітні засоби залишаються, але особистий характер Логоса сяє крізь них з дедалі більшою ясністю.
Коли Ісус проголошує: «Хто бачив Мене, той бачив Отця», це твердження набуває глибокого значення. Людство більше не стикається лише з драматичною роллю, яка керувала одкровенням протягом усієї історії. Через втіленого Логоса людство починає сприймати реальність, на яку завжди вказувала ця роль. Отець розглядається не як монарх, який вимагає шани заради Себе, а як невичерпне джерело життя, чия любов завжди стояла за всією драмою одкровення.
Таке розуміння не применшує авторитету Святого Письма. Навпаки, воно пояснює його надзвичайне багатство. Заповіді, суди, заповіти, пророчі видіння, оповіді та притчі стають частинами єдиної освітньої драми, режисованої Логосом. Їхня мета — не просто надати інформацію про Бога, а сформувати людство у спілкуванні з Ним.
Це призводить до простого герменевтичного принципу.
Перш ніж запитати, що уривок говорить про Бога, нам слід спочатку запитати, через яку педагогічну роль Логос обрав говорити. Тільки після усвідомлення цієї ролі ми можемо почати розпізнавати реальність, на яку вона вказує.
Педагогічна роль ніколи не існує сама по собі. Її єдина мета — привести людство до спілкування з Отцем. Кожна заповідь, кожне попередження, кожна обіцянка, кожен суд і кожна втіха служать цій вищій меті.
Кінцева мета одкровення, отже, не просто правильне знання про Бога. Це участь у житті Самого Отця. Педагогічна роль залишається незамінним засобом, за допомогою якого Логос виховує людство, доки нарешті не стане зрозумілою реальність, що стоїть за цією роллю.